Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду визнав незаконним і скасував наказ директора підприємства про звільнення з роботи працівника на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, оскільки роботодавець не вправі був змінювати підставу розірвання трудового договору за відсутності на те волевиявлення працівника (постанова ВС від 13.06.2018).
Рішення Верховного Суду обґрунтовується наступним. Позивач зазначав, що він звернувся до директора із заявою про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв’язку з порушенням законодавства про працю, зокрема, невиплату заробітної плати у строк, передбачений статтею 115 КЗпП України (не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата), проте отримав наказ про звільнення, в якому зазначалось, що він звільнений за ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.
У разі, якщо вказані працівником причини звільнення – порушення роботодавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) – не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
Позивач просив суд скасувати наказ про звільнення його з роботи за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, оскільки заяви про звільнення за власним бажанням він не подавав.
Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволенні позову. Суд першої інстанції вказав, що підстави для звільнення позивача у роботодавця за ч. 3 ст. 38 КЗпП України відсутні з огляду на те, що порушень адміністрацією трудового законодавства і умов трудового договору не встановлено.
Апеляційний суд також зазначив про те, що роботодавець правомірно за ініціативою працівника розірвав трудовий договір з позивачем на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, оскільки трудові відносини з відповідачем позивач не бажав продовжувати.
Суд касаційної інстанції роз’яснив, що для визначення правової підстави розірвання трудового договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність.
Оскільки позивач не просив його звільнити відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України, Верховний Суд скасував наказ про звільнення позивача за ч. 3 ст. 38 КЗпП
