Міграційні наміри молодих учених: соціологічне опитування

У складній соціально-економічній ситуації Україна втрачає не лише промисловість, інфраструктуру, а й працездатне населення та науковий потенціал. Студенти частіше вибирають для навчання країни ЄС. Науковці, громадські організації наполягають на вжиті системних дій владою для збереження наукового потенціалу країни.

У січні 2018 року Інтернет-журнал соціальної критики «Commons» опублікував статтю вчених Інституту досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М. Доброва НАН України, присвячену питанням академічної мобільності й міграційним настроям серед наукової молоді Академії, які, відповідно до висунутої дослідниками гіпотези, тісно пов’язані з економічним чинником.

У дослідженні, науковці попереджують що небезпека для наукового потенціалу нашої країни очевидна. Чим більше буде зростати академічна мобільність українських науковців та погіршуватись їхній соціально-економічний стан, тим швидше найталановитіші й висококваліфіковані кадри через систему міжнародних наукових організацій, двосторонніх грантів на спільні проекти (які виконують функцію відбору) будуть переміщуватися на більш вигідні соціально-економічні та професійні умови. Для окремого спеціаліста наукова (або загальна) еміграція замість жевріння в українській науці… є зрозумілою також і з погляду самореалізації та вирішення глобальних наукових задач.

У розвинених країнах, де наука й освіта посідають чільні місця, існує саме академічна мобільність (а наукова еміграція відсутня), яка позитивно впливає на розвиток наукової спільноти. Для менш розвинених країн, щоби досягти подібної високої мети, потрібні прораховані та цілеспрямовані заходи – наукова політика. <…> Китай, який вже претендує на перше місце у світовому виробництві, вирішив проблему наукової еміграції економічним шляхом. Своїм співвітчизникам, які емігрували на Захід та досягли наукових успіхів, КНР пропонує повернутися на високу заробітну плату та посісти керівні наукові посади. Таким чином, китайські вчені проходять своєрідний відбір та стажування в західних наукових центрах. Вчених з інших країн також активно запрошують працювати. Але для України стратегія рееміграції є малоймовірною (поки фінансування науки не буде становити принаймні 1,7% від ВВП), й втрати інноваційно-наукового потенціалу з плином років стають все більш очевидними», – стверджують автори статті.

Аби дослідити міграційні наміри молодих наукових кадрів НАН України, в квітні – серпні 2017 року вони провели анонімне електронного анкетування, яке охопило 287 осіб (середній вік – 30,5 років) із 14 відділень НАН України та 3 установ при Президії НАН України.

За результатами цього соціологічного дослідження, зокрема, з’ясувалося, що соціально-економічний стан молодих учених суттєво впливає на їхні міграційні наміри.

Так, серед основних причин, які змушують замислитися про можливу еміграцію (тимчасову чи на постійне місце проживання), автори виокремлюють низьку зарплатню й недостатнє фінансування наукової сфери, несприятливі умови праці, труднощі з професійною самореалізацією.

Тривожним автори вважають розподіл відповідей на запитання «Чи збираєтесь Ви найближчим часом виїхати за кордон з метою продовження наукових досліджень або навчання?»: «…п’ята частина (18,8%) має сформований намір виїхати за кордон, причому одна шоста частина (15,7%) – на постійне місце проживання. 

Позитивним із погляду міжнародної мобільності може вважатися показник щодо науковців, які планують побувати за кордоном із науково-освітньою метою та приїхати до України – 32,4%. Проте важливо бути впевненими, що вони дійсно повернуться».